Со мною мой осёл упрямый
Живет который уже год,
Когда мне нужно ехать прямо,
Налево мой осёл идет.
Когда свернуть направо нужно,
То пятится назад осёл,
Ну что с того, что он нагружен,
Ведь к цели всё равно не шёл.
Ну что с того, что я питаю,
Его, и грею, и холю,
Когда из-за него страдаю,
Когда из-за него терплю.
То мой осёл собъёт копыто,
То ногу где-то подвернёт,
В чужое сунется корыто,
И приключение найдет
Себе на задницу больную,
Где грузно восседаю я,
Вези уже скорей в пивную,
За бренность выпить бытия!
И зря я с ним бываю ласков,
Упрашиваю по добру,
Он стал изнеженою плаксой
И сам на шею сел мою!
Не поддается воспитанью
Ни слов, ни жестов, ни кнута -
Лупить - родное же созданье -
Не поднимается рука!
И так я с тем ослом, и этак,
То сахар дам, то бутерброд,
Да хоть кричи, реви и сетуй -
Ни шагу с места не сойдет!
О, как вздохну я полной грудью,
Когда упрямец мой умрёт!
Да только и меня не будет,
Ведь это он меня везёт.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Все пройде... - Cветлана Касянчик Цей вірш присвячений моїй дорогій сесричці, Вірі, якій довелося пережити великі труднощі, з яких вона ще й зараз до кінця не вибралась. Але вона живе надією (як і всі ми). 6 червня, 2007 року, по дорозі з Київського аеропорту в Нововолинськ, місто її дитинства, вона і її друзі попали в автокатастрофу. Вона і двоє її друзів їхали з США в гості. Їх зустрічати виїхали друзі і родичі. У тій катастрофі загинуло 6-ро людей, троє з загиблих були її дуже близькі друзі. З трьох, що їхали з Америки, залишилася живою тільки вона одна, зранена, з поломаними кістками. До цього дня вона знаходиться в Україні, де проходить лікування. Сьогодні в неї День народження. Ми, її родина, і друзі щиро вітаємо Вірочку з цим днем і щиро бажаємо їй повного одужання і багато щастя.